Позакодексівська виборча реформа

Вибори, Теми

Сергій Васильченко, Український центр суспільних даних

Після прийняття в першому читанні Виборчого кодексу, депутати внесли вісім законопроектів, які пропонують змінити правила обрання депутатів Верховної Ради. Ми пропонуємо короткий огляд та базове моделювання цих законодавчих ініціатив.

Спровокував хвилю подання проектів закону по виборах до Верховної Ради депутат  Барна Олег,  який вніс проект закону №7366 «Про вибори народних депутатів України (за мажоритарною системою)». З самої назви законопроекту, видно, що пропонується обрати всіх депутатів в одномандатних округах. Так обирали перший та другий склад Верховної Ради у 1989 та 1994 рр. Але в законах, якими тоді регулювали процес виборів було передбачено, необхідність явки виборців (не менше 50%)  Також, щоб перемогти кандидат повинен був набрати не менше 50%+1 голос у першому турі,  (на виборах 1994 р. ця ж норма діяла і при повторному голосуванні). Такі вимоги у 1994 р. завадили обрати повний склад Верховної Ради. У законопроекті Олега Барни таких вимог немає, і обирається кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів, незалежно від того, скільки виборців взяло участь у голосуванні. Пропонується, що балотуватись можуть як самовисуванці, так і висунуті партіями.

Змоделювати, який би потенційно міг би бути склад Верховної Ради, якби вибори відбулися в 2014 р. за суто мажоритарною системою, неможливо. Ми можемо лише стверджувати, що загалом було б обрано не 423 депутати з 450, а ще менше, адже більша кількість округів потрапило б в окуповану зону.

Наступний законопроект №7366-1 «Про вибори народних депутатів України (з відкритими для широкого обговорення партійними списками)» внесений Юлією Тимошенко з колегами по фракції, має дивну назву, але по суті пропонує повернутись до пропорційних виборів за закритими списками, як це було в 2006, 2007 рр. збільшивши виборчий бар’єр до 5%. Такий підхід ігнорує проблему окупованих територій і дозволяє обрати всіх 450 депутатів.

Особливістю законопроекту є закріплення кандидатів, окрім 5 лідерів, за певними регіонами: «Кожен кандидат, крім перших п’яти, закріплюється за Автономною Республікою Крим, або областю, або містами Київ чи Севастополь (далі регіон), за якою в разі його обрання він буде закріплений вже як народний депутат України, кількість закріплених за регіоном кандидатів визначається з розрахунку не більше як по два кандидати на територіальний виборчий округ та не менше трьох кандидатів за регіоном». Щодо формування списку, то законопроект містить положення  «з урахуванням рівномірного закріплення кандидатів за регіонами», але не містить чітких критеріїв чи алгоритму, як цю рівномірність забезпечити (- враховуючи, що за кожним регіоном може бути закріплена різна кількість кандидатів). Тому після виборів може бути «перепредставлення» одних регіонів і «недопредставлення» інших.

За результатами голосування 2014 р., якби вибори відбувались за запропонованою системою, склад Верховної Ради потенційно міг би бути таким

7366-1

Законопроект №7366-2 «Про вибори народних депутатів України» поданий Леонідом Ємцем та іншими, пропонує систему з відкритими списками з 4% виборчим бар’єром.

На відміну від проекту Виборчого кодексу, у цьому законопроекті всі депутатські мандати розподіляються за регіональними списками. Також,  наперед фіксується кількість мандатів від регіону, в залежності від кількості виборців, які там проживають, при цьому враховується окупація – для розрахунків береться кількість виборців лише на підконтрольній території. Для цього пропонується взяти кількість виборців, (на день оголошення про початок виборчого процесу, у кожному регіоні, на тій території де можливо провести вибори)  поділити на загальну кількість виборців по всій території України та множити на 450. Ціле число такої математичної операції визначає, скільки мандатів,  буде “розігруватись” у відповідному регіоні. Окрім того, додаткові мандати отримують ті регіони, які мають найбільші дробові залишки. Якби у 2014 році за таким алгоритмом розподіляли мандати між регіонами, то кожен регіон, в якому проводились вибори,  отримав би по додатковому мандату, а  всього було б обирано 398 депутатів.

7366-2-1

Розподіл мандатів між партіями, які подолали 4% бар’єр пропонується проводити у 2 етапи.

У першому етапі, спочатку у кожному виборчому регіоні визначається своя виборча квота (загальна кількість голосів отриманих в ньому “прохідними партіями” ділиться на кількість мандатів від регіону). Потім  ділиться результат прохідної партії на цю виборчу квоту.  Ціле число визначає, скільки мандатів гарантовано отримує регіональний список партії. Ці мандати розподіляються між кандидатами відповідно до порядку, сформованого за результатами голосування. Так голоси за кожного кандидата діляться на загальну кількість голосів за регіональний список. Кандидати, які отримали в результаті ділення число більше 0,005, розміщуються зверху у порядку зменшення результату ділення, а ті, що  отримали менше 0,005 – відповідно до порядкового номеру, який мали у регіональному списку.

7366-2-2

А вже на отримання врешті-врешт мандатів серед цих кандидатів :

  • місце кандидата в загальнодержавному списку;
  • наявність вакантних мандатів у  виборчому регіоні кандидата;
  • кількість нерозподілених голосів партій у виборчому регіоні.

Для визначення, скільки мандатів отримає кожна партія, застосовують такі партії партії:

  • визначається виборча квота для загальнодержавного виборчого округу (ціла частина ділення загальної кількості голосів за прохідні партії на загальну кількість мандатів);
  • визначається кількість мандатів, які партія повинна отримати загалом (ціла частина ділення кількості голосів на виборчу квоту + додатковий мандат за більший дробовий залишок);
  • від загальної кількості мандатів партії віднімається кількість мандатів які отримали її регіональні списки.

7366-2-3

Як показало моделювання, механізм розподілу мандатів, де використовуються одночасно, як загальнодержавна виборча квота та регіональні квоти, має суттєвий недолік. Регіональні виборчі квоти можуть суттєво відрізнятись від загальнодержавної, як у бік збільшення так і зменшення. І якщо партія має базову підтримку у регіонах, де виборча квота мала, то вона може за регіональними списками сумарно отримати більше мандатів, ніж повинна мати за загальнодержавною квотою. У нашому випадку, такий «приз» отримує «Опозиційний блок», який «отримав» на один мандат більше норми.

Тож, вразі просування такого принципу розподілу мандатів, депутатам потрібно розробити також механізм реагування на подібні випадки – відбирати «зайві» мандати, або ж “недодати” комусь мандати.

Законопроект №7366-3 «Про вибори народних депутатів України» поданий Віктором Чумаком та іншими, пропонує систему з відкритими списками з 3% виборчим бар’єром.

Також, як і в попередньому законопроекті, пропонується фіксувати кількість мандатів від регіону в залежності від кількості виборців які  проживають у цьому регіоні (підконтрольній території) –  за аналогічним алгоритмом.

7366-3-1

Але цей розрахунок кількості мандатів від регіону в подальшому не використовується. Для розподілу мандатів між кандидатами прохідних партій, пропонується використовувати механізм, запропонований  у проекті Виборчого кодексу,  де  передбачена єдина виборча квота, як для виборчих регіонів так і для загальнодержавного виборчого округу. І квота розраховується від кількісного складу Верховної Ради України, визначеному Конституцією України (450 депутатів).

7366-3-2

За цією квотою розраховується кількість мандатів, які отримують регіональні списки прохідних партій.

7366-3-3

Також розраховується, скільки депутатів будуть представляти регіон той чи інший.

7366-3-4

Решта мандатів розподіляються через загальнодержавні виборчі списки.

7366-3-5

Якби в 2014 році за таким алгоритмом розподіляли мандати між партіями, які подолали виборчий бар’єр, то результат міг би бути таким:

7366-3-6

В разі, якщо цей законопроект таки потрапить до сесійної зали і пройде перше читання, то депутатам потрібно буде виправити розбіжності – відмовитись від попереднього визначення кількості мандатів від регіону, або ж під це положення  відповідно модифікувати механізм розподілу мандатів.

Законопроект №7366-4 «Про вибори народних депутатів України (на засадах пропорційної системи з відкритими виборчими списками)» поданий Тарасом Пастухом та іншими, пропонує систему передбачену і у проекті Виборчого кодексу для виборів до Верховної Ради, але з більшим виборчим бар’єром – 5%.

Алгоритм розподілу мандатів аналогічний до попереднього  законопроекту.

Спочатку визначається. які партії подолали виборчий бар’єр та розраховується виборча квота.

7366-4-1

Розраховується кількість мандатів, які отримують регіональні списки прохідних партій.

7366-4-2

Отримуємо, скільки депутатів будуть представляти кожен регіон.

7366-4-3

Розраховуються мандати, які розподіляються через загальнодержавні виборчі списки.

7366-4-4

Якби вибори до Верховної Ради у 2014 р. віджбулися за таким законом, то розподіл мандатів міг би бути таким:

7366-4-5

Детальніше таку виборчу систему ми аналізували у матеріалі «Відкриті партійні списки у проекті Виборчого кодексу: спекуляції й реалії»

Законопроект №7366-5 «Про вибори народних депутатів України» поданий Сергієм Капліним, пропонує пропорційну систему, з виборчим бар’єром для партій – 5% та для блоків – 6%. Проте, пропонується  – з закритими чи відкритими виборчими списками не зрозуміло, оскільки у законопроекті  взігілі – відсутній опис виборчих регіонів. При цьому “виборчі регіони” фігурують  при формуванні виборчого списку та голосуван (як у проекті Виборчого Кодексу). Така ж проблема існує і при визначенні кандидатів, які отримують мандати. У  статті 96 ця процедура описана так, ніби вона відбувається за системою закритих списків,  а вже у статті 96-1  – так,  ніби  викристовується загальнодержавний округ за системою відкритих списків (як визначеноу проекті Виборчого Кодексу). Зважаючи на такі грубі помилки і неузгодженості в тексті законопроекту, моджелювати його не було сенсу.

Законопроект №7366-6 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів народних депутатів України» поданий Оксаною Продан та іншими, пропонує проведення виборів у два етапи:

  • праймеріз – на якому за голосами виборців формуються порядки розміщення кандидатів у партійних списках,
  • безпосередньо вибори – на яких обираються депутати за пропорційною систему з закритими виборчими списками та виборчим бар’єром для партії -2% і для блоків -3%.

Останній етап відбувається за звичайною  схемою, тож змодельований результат виглядає таким:

7366-6-1

Законопроект №7366-7 «Про вибори народних депутатів України» поданий Євгенієм Мураєвим, пропонує змішану виборчу систему.

Схема обрання депутатів в одномандатних округах залишається незмінною – переможцем стає кандидат, який набрав відносну більшість голосів у своєму окрузі.

Тож якби вибори до Верховної Ради відбувались за цим законопроектом, то за  одномандатними округами, результат міг би  бути такий же.

7366-7-4

Для обрання за пропорційною частиною,  пропонується система з відкритими списками та  виборчим бар’єром у 5%, як для партій так і блоків.

Партії (блоки) формують загальнодержавні виборчі списки, кандидати в яких, закріплюються за конкретним регіональним виборчим округом (АР Крим, м. Київ, м. Севастополь та області). Проект закону вимагає закріплення кандидатів за всіма регіональними виборчими округами, тож виникає питання – як реалізувати цю норму з АР Крим та м. Севастополь? Оскільки нині на тих територіях не можливо організувати виборчий процес, кандидати, яких можна формально закріпити за ними, не отримають голосів взагалі.

Ще одна проблема випливає з запропонованої моделі розрахунку виборчої квоти. В чинному законі та законопроектах, які ми розглядали вище, для її обрахунку використовують кількість голосів, які отримали партії, що подолали виборчий бар’єр. А цей законопроект пропонує використовувати «загальну кількість дійсних голосів виборців», в результаті розмір виборчої квоти є надто великий, щоб розподілити всі мандати між партіями. У нашому моделюванні за пропорційною складовою, прохідні партії отримали б 177 мандатів, замість 225, навіть отримавши по додатковому мандату.

7366-7-1

Черговість в отриманні мандатів за загальнодержавним виборчим списком пропонується наступна: – першими у черзі стають кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів у регіональному виборчому окрузі, де їх партія (блок) лідирувала, решта кандидатів розміщуються відповідно до індексу (кількість голосів за кандидата × 100/загальна кількість голосів за партію (блок)).

Відповідно до запропонованої моделі, ми можемо лише змоделювати від яких партій (блоків) їх лідери в яких регіонах мали б пріоритет.

7366-7-3

Більш детально регіональне представлення  змоделювати неможливо.

Ймовірність, що ці  законопроекти будуть внесені на розгляд до сесійної зали, досить примарна. Проте,  деякі елементи цих законопроектів можуть бути використані в якості правок як до чинного закону, так і до Виборчого кодексу. Тому важливо зрозуміти, на основі детальних даних, їх особливості та недоліки.